Про припинення трудового договору

Відповідно до ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Згідно зі статтею 21 КЗпП трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Власник або уповноважений ним орган наділений правом на припинення трудового договору з працівником з власної ініціативи лише за наявності певних передумов (підстав), відповідно до яких у нього виникає право на розірвання трудового договору.

Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу регулюється КЗпП.

Так, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у таких випадках (ст. 40 КЗпП):

• у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
• виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню такої роботи, а також у разі відмови в наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;

–      систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

• прогулу (в тому числі відсутності на роботі більш як три години протягом робочого дня) без поважних причин;
• нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців поспіль унаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено тривалішого строку збереження місця роботи (посади) за певного захворювання. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
• поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
• появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
• вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладання адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;
• призову або мобілізації власника – фізичної особи під час особливого періоду;
• установлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП звільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, виявленням невідповідності займаній посаді, поновлення на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу, допускається в тому разі, якщо працівника неможливо перевести на іншу роботу за його згоди. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Статтею 41 КЗпП передбачено додаткові підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Так, крім підстав, передбачених ст. 40 КЗпП, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

• одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;
• винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;
• винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;
• учинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням такої роботи;
• перебування всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції» в прямому підпорядкуванні у близької особи;
• припинення повноважень посадових осіб.

Власник або уповноважений ним орган з власної ініціативи зобов’язаний розірвати трудовий договір з посадовою особою в разі повторного порушення нею вимог законодав­ства у сфері ліцензування, з питань видачі документів дозвільного характеру або у сфері надання адміністративних послуг, передбачених законодавством.

Припинення трудового договору оформлюється через видавання наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу. У наказі (розпорядженні) слід зазначити підстави припинення трудового договору відповідно до формулювання законодавства про працю з конкретним посиланням на статтю, пункт закону.

Звільняючи працівника з власної ініціативи, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний також у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи.

*************************************************************************************************************

Про фонд преміювання державного органу

Згідно зі статтею 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та проводять фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах Фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Заробітна плата державного службовця відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу» (далі – Закон) складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця в розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця, виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою, премії (у разі встановлення).

Частиною 3 ст. 50 Закону визначено такі види премій: за результатами щорічного оцінювання службової діяльності та місячна або квартальна відповідно до особистого внеску в загальний результат роботи державного органу.

При цьому загальний розмір місячних або квартальних премій, які може одержати державний службовець за рік, не має перевищувати 30% Фонду його посадового окладу за рік.

Премії державним службовцям виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску в загальний результат роботи державного органу.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 13.06.2016 р. № 646 (зі змінами), зареєстрованим у Мін’юсті України 30.06.2016 р. за № 903/29033, затверджено Типове положення про преміювання державних службовців органів державної влади, інших державних органів, їхніх апаратів (секретаріатів) (далі – Типове положення), яким установлено порядок визначення розмірів, нарахування та виплати премій державним службовцям державних органів, які обіймають посади державної служби категорій Б і В.

Конкретні умови, порядок і розміри преміювання (депреміювання) працівників визначаються в положенні про преміювання відповідного органу, яке розробляється ним самостійно.

Установлює премії державним службовцям керівник державної служби в державному органі відповідно до затвердженого ним положення про преміювання, розробленого згідно з Типовим положенням і погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).

Розмір премії державного службовця визначається керівником державної служби в державному органі через видавання відповідного наказу (розпорядження).

Фонд оплати праці, як правило, визначається виходячи зі штатної чисельності працівників установи, організації, органу. Відповідно фонд преміювання також визначається виходячи зі штатної чисельності працівників.

Щодо преміювання державних службовців слід зазначити, що згідно з ч. 6 ст. 52 Закону фонд преміювання державного органу встановлюється в розмірі 20% загального Фонду посадових окладів за рік та економії Фонду оплати праці.

Преміювання працівників патронатної служби та працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування. проводиться відповідно до їхнього особистого внеску в загальні результати роботи в межах фонду преміювання відповідного державного органу. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання визначаються в положенні про преміювання, що є чинним у відповідному державному органі (постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 р. № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (зі змінами). При цьому фонд преміювання для таких категорій працівників граничним розміром законодавчо не обмежений.

Робітникам, зайнятим обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їхніх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів, розмір премії встановлюється залежно від їхнього внеску в кінцеві результати роботи. Конкретний розмір премії робітників граничними розмірами не обмежується (наказ Міністерства праці України від 02.10.96 р. № 77 «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», зареєстрований у Мін’юсті України 11.10.96 р. за № 593/1618, зі змінами).

Із урахуванням викладеного і того, що згідно з ч. 2 і 3 ст. З Закону його чинність поширюється на державних службовців і не поширюється на працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, та працівників патронатних служб, норма щодо обмеження фонду преміювання державного органу розміром 20% загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці (ч. 6 ст. 52 Закону) не застосовується до інших працівників та робітників, які не є державними службовцями.

*************************************************************************************************************

Право держслужбовця на компенсацію частини щорічної відпустки

Статтею 57 Закону України «Про державну службу» (далі — Закон) визначено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до ст. 58 Закону за кожний рік державної служби після досягнення п’ятирічного стажу державної служби державному службовцеві надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 р. № 270 (далі – Порядок).

Пунктом 4 Порядку передбачено, що додаткова відпустка. яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток.

Слід зазначити, що відповідно до п. 10 Порядку на бажання державного службовця додаткова відпустка або її частина може бути замінена грошовою компенсацією.

Статтею 59 Закону передбачено, що щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон про відпустки) право на відпустки забезпечується забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону про відпустки.

Згідно з частиною 4 ст. 24 Закону про відпустки на бажання працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не має бути менш ніж 24 календарних дні.

Ураховуючи зазначене, на бажання працівника, після використання ним 24 календарних днів щорічної відпустки (за робочий рік, за який надається відпустка), за решту днів невикористаної щорічної відпустки має бути виплачено грошову компенсацію. Наприклад, якщо тривалість щорічної відпустки працівника – 45 календарних днів (30 календарних днів – щорічна основна і 15 – щорічна додаткова відпустка за стаж державної служби), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні, за 21 календарний день він може отримати компенсацію.

При цьому Законом про відпустки не передбачено заборони використання зазначених 24 календарних днів щорічної відпустки частинами. Визначальною підставою для отримання компенсації є факт використання відпустки зазначеної тривалості за відповідний робочий рік у поточному році чи протягом наступних періодів роботи.

Таким чином, основною умовою для отримання грошової компенсації за частину щорічної відпустки є фактичне використання працівником в обов’язковому порядку 24 календарних днів щорічної відпустки за відповідний робочий рік.

Це правило щодо виплати грошової компенсації за частину щорічної відпустки стосується також невикористаних щорічних за попередні роки.

Законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається право працівників на щорічну відпустку. Тому, якщо працівник з якихось причин не скористався цим правом і не використав такої відпустки за минулий робочий рік або за кілька попередніх робочих років, то він має право використати її, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпустки згідно зі ст. 24 Закону про відпустки.

*************************************************************************************************************

Про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки

За статтею 58 Закону України «Про державну службу» за кожний рік державної служби після досягнення п’ятирічного стажу державної служби державному службовцеві надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 р. № 270 (далі – По­рядок).

Пунктом 3 Порядку передбачено, що додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.

Абзацом другим п. 9 Порядку передбачено, що під час звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні додаткової відпустки.

Тобто виникнення в державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежить не від відпрацьованого в році часу, а лише від наявності відповідного стажу державної служби.

Наприклад, якщо 21 рік стажу державної служби виповнився 21 квітня 2017 р. і до дати звільнення (31 травня 2017 р. ) державний службовець не скористався правом на щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби (21 рік), то під час звільнення йому має бути виплачено грошову компенсацію за всі дні (15 календарних днів) невикористаної відпустки. Якщо 21 рік стажу державної служби виповнився 21 червня 2017 р., після дати звільнення (31 травня 2017 р.), то підчас звільнення державний службовець не має права на виплату грошової компенсації за таку відпустку, в тому числі й пропорційно до відпрацьованого часу, що відповідає п. 3 Порядку.

*За матеріалами газети “Праця і Зарплата” від 21 серпня 2019 року №2(2).