1. Чи можна перервати відпустку без збереження заробітної плати у період воєнного стану. Відповідно до частини третьої статті 12 Закону № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» , протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону № 504/96-ВР«Про відпустки» (далі – Закон про відпустки).
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику можна надати відпустку без збереження зарплати. Максимальний строк такої відпустки – 15 календарних днів (к. дн.) на рік.
Однак, на період воєнного стану строк перебування у відпустці без збереження зарплати не включають до цих 15 к. дн. (ст. 26 Закону «Про відпустки») і ця відпустка може бути надана на весь строк запровадження воєнного стану.
Водночас, стаття 26 Закону про відпустки визначає, що таку відпустку надаютьн а строк, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем.
Таким чином, отримавши від працівника заяву з проханням надати таку відпустку, роботодавець має право відмовити у її наданні. Ініціатива завжди повинна йти від працівника, але остаточне рішення про її надання залишається за роботодавцем.
У питаннях переривання відпустки без збереження заробітної плати, сторони (працівник і роботодавець) самостійно домовляються про період і тривалість такої відпустки. Закон про відпустки не регулює питання, чи можна достроково припинити відпустку без збереження зарплати, а також скільки разів можна надавати таку відпустку протягом воєнного стану.
Не буде порушенням, якщо працівник із роботодавцем спільно вирішать змінити строк відпустки без збереження заробітної плати. Роботодавець може внести пропозицію працівнику про необхідність приступити до роботи у зв’язку з виробничою необхідністю. Ініціювати дострокове припинення такої відпустки може працівник, у якого є необхідність приступити до роботи.
2.Статус біженця та тимчасовий захист.
У чому різниця та хто отримує статус?
«Біженець» і «тимчасовий захист» містять різні правові дефініції. Головна різниця в тім, що статус біженця – це індивідуальне, гарантоване міжнародними конвенціями право. Тоді як право на тимчасовий захист є колективним, не передбачає звернення з індивідуальними заявами і проходження адміністративної процедури її розгляду. Регулюють поняття «тимчасовий статус» і «біженець» ще й різні міжнародні документи.
Головний документ, що регулює питання надання тимчасового захисту, – Директива ЄС 2001/55/ЕС про тимчасовий захист, ухвалена в ЄС ще 20 липня 2001 р. Проте вперше Директиву активовано Рішенням Ради ЄС 2022/382 від 04.03.2022 саме для українців. А питання біженства регулюють Женевська конвенція про статус біженців 1951 р., Нью-Йоркський протокол 1967 р. та Дублінська конвенція 1990 р.
Як отримати статус «біженця» або «тимчасовий захист»?
Тимчасовий захист отримують при перетині кордону держави – члена ЄС. Державні органи відповідної країни повинні повідомити особу про її право на отримання тимчасового захисту, процес набуття якого досить швидкий і максимально спрощений.
Щодо статусу біженця, то тут кожна держава самостійно встановлює на законодавчому рівні адміністративну процедуру його отримання та систему органів, відповідальних за рішення про надання цього статусу.
Що отримує людина з тимчасовим захистом?
У межах тимчасового захисту особа отримує:
- право на проживання в державі, в якій вона звернулась за тимчасовим захистом;
- доступ до праці, який можна отримати одразу з моменту звернення за отриманням захисту;
- доступ до житла;
- медичну допомогу; · соціальну допомогу;
- доступ до освіти дітям і підліткам.
Що отримує біженець?
У межах статусу біженця особа отримує:
- житло (як правило, це спальне місце в центрі для біженців);
- безкоштовне харчування; · медичну допомогу (обмежену);
- безкоштовний проїзд у громадському транспорті.
У цьому випадку статуси біженця і тимчасового захисту передбачають досить схоже коло прав. Але різниця в тім, що не всі права стають доступними особі, яка перетнула кордон з моменту звернення із заявою про отримання статусу біженця.
Як довго діють статуси?
Згідно з міжнародними документами, термін тимчасового захисту становить один рік (до 04.03.2023 р.) і двічі може автоматично подовжуватися на шість місяців, якщо не зникнуть причини надання такого захисту, але максимум до 1 року (до 04.03.2024 р.). Тоді як статус біженця гарантує право безстрокового проживання на території відповідної держави, а термін, на який видається посвідчення біженця, відрізняється залежно від країни.
3.Особливості розірвання трудового договору в умовах воєнного стану. Законом України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” визначено особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану.
Зокрема, у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче за середню заробітну плату за попередньою роботою.
Однак якщо роботодавець не пропонує своїм співробітникам такого варіанта, то працівники мають право розірвати трудовий договір.
Особливості розірвання трудового договору в умовах воєнного стану
Особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника
Через ведення бойових дій у районах, де розташовані підприємство, установа, організація, та наявність загрози для життя і здоров’я працівника останній може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).
Особливості розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця
У період дії воєнного стану допустимим є звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами й відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Також варіантом є призупинення дії трудового договору – це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою та тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дію трудового договору може бути призупинено у зв’язку з військовою агресією проти України, що унеможливлює надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору зумовлює припинення трудових відносин
Про призупинення дії трудового договору роботодавець і працівник за можливості мають повідомити один одного в будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних і компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового в повному обсязі покладено на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Також істотне значення має причина накладення арешту на майно.
Для того щоб отримати статус безробітного або знайти підхожу роботу в період воєнного стану, можна звернутися до будь-якого центру зайнятості чи філії обласного центру зайнятості. Вакансії від роботодавців області оновлюються щодня.
Для отримання цієї послуги заявник може подати заяву особисто або онлайн, заповнивши її на сайті. 21.04.2022 ухвалено Закон № 2220-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану”, який розроблено з метою врегулювання особливостей надання статусу безробітного, виплати допомоги у зв’язку з безробіттям, сприяння організації підприємницької діяльності та створення нових робочих місць на час дії воєнного стану.
4.Набув чинності Закон, яким розширено перелік суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу.
20 травня ц.р. набув чинності Закон “Про внесення змін до статті 14 Закону України “Про безоплатну правову допомогу”. Документом внесено зміни до статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» включивши до переліку суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу:
- потерпілих від кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості, катування або жорстокого поводження під час воєнних дій чи збройного конфлікту, – на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, у кримінальних провадженнях, розпочатих за фактом вчинення таких кримінальних правопорушень;
- осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, – на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, з питань встановлення в судовому порядку фактів, що мають юридичне значення, пов’язаних з оформленням та видачею таких документів.
5.Чи виплачувати середній заробіток мобілізованому працівнику, якого визнано безвісти зниклим
Роботодавець за мобілізованими працівниками під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення повинен зберігати місце роботи, посаду і середній заробіток.
За мобілізованими працівниками відповідно до ст.119 КЗпП під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві незалежно від підпорядкування та форми власності або у ФОПа-роботодавця.
Зазначені гарантії також зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медзакладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
Трудові відносини під час війни, зміни в оподаткуванні й звітності – усі важливі матеріали читайте в “Інтербух”. Передплатіть видання зараз на період від 6 місяців й отримуйте знижку 10%.
Отже, місце роботи та середній заробіток зберігаються за працівниками, які визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік незалежно від строку появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
6.Відпустка в перріод воєнного стану: особливості
Війна внесла суттєві корективи у повсякденне життя кожного мешканця нашої держави, безпосередньо торкнувшись теми трудових прав, зокрема, і права на відпустку.
На період дії правового режиму воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України. Основоположні права громадян, пов’язані з реалізацією права на працю передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Стаття 43 передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Статтею 44 встановлено, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів .
Порівняно із мирним часом, працівники мають значно звужений перелік трудових прав, але все ще залишаються трудові гарантії, які не можуть бути порушені.
Так от, у період воєнного часу працівники все ще мають право на відпустку, але роботодавець може відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпустки, який залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, за винятком відпустки у зв’язку з вагітністю та відпустки для догляду за дитиною.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» встановлені відпустки без збереження заробітної плати (ст. 25, 26 Закону “Про відпустки”).
Частина 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 передбачає, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною 1 статті 26 Закону України “Про відпустки”.
У роз’ясненні Міністерства економіки щодо трудових відносин на період воєнного часу йдеться про те, що законодавством про працю не передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати з ініціативи роботодавця. Оформлення відпусток без збереження заробітної плати, передбачених статтями 25, 26 Закону України “Про відпустки”, є правом, а не обов’язком працівника. Таким чином, роботодавець не може надати відпустку без збереження заробітної плати за своїм бажанням.
Згідно із роз’ясненням, якщо у зв’язку з воєнними діями підприємство не може функціонувати або якщо неможлива робота частини структурних підрозділів або організація роботи окремих працівників – роботодавцю необхідно оформлювати простій.
Відповідно до ст. 34 Кодексу законів про працю України простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі оголошення простою на підприємстві, установі, організації оплата праці здійснюється на умовах, визначених колективним договором або організаційнорозпорядчим актом роботодавця, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) відповідно до статті 113 Кодексу законів про працю України.
Але виплати можуть бути призупинені у разі, якщо підприємство не має змоги здійснювати діяльність внаслідок ведення бойових дій чи інших обставин, які мають непереборну силу. У такому випадку роботодавець звільняється від відповідальності за порушення строків оплати праці.