Чи зараховується до страхового стажу для розрахунку «лікарняного» період догляду матері за дитиною до 3-х років із липня 2012 по березень 2015 року, якщо в цей період вона не перебувала у трудових відносинах?

Пенсійний фонд України відповідає так:

Відповідно до статті 14 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 1105) страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не менше мінімального страхового внеску.

Страховий стаж обчислюється за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, унесеними відповідно до Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464), а за періоди до 1 липня 2000 року — у порядку й на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Починаючи з 1 січня 2016 року до страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких людина не підлягала страхуванню згідно із Законом № 1105, але вона або роботодавець сплатили за неї єдиний внесок відповідно до Закону № 2464.

З урахуванням зазначеного, період до 1 січня 2016, коли жінка здійснювала догляд за дитиною до 3-х років і не перебувала у трудових відносинах, не входить до її страхового стажу для розрахунку «лікарняного». Починаючи з 1 січня 2016 період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до страхового стажу непрацюючої жінки, за умови отримання нею допомоги по догляду за дитиною до трьох років, яка виплачується органами соціального захисту населення, оскільки нарахування та сплата страхових внесків за неї здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Скасовано механізм перенесення невикористаних днів відпустки в разі зміни місця роботи

Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначають:

• Закон України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки»;
• Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП) з урахуванням вимог Закону України від 15березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136).

Переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду є підставою для припинення трудового договору (п. 5 ст. 36 КЗпП). Відповідно на новій роботі працівник укладає інший трудовий договір.

На вимогу воєнного часу та обставин, які склалися в країні у зв’язку з військовою агресією РФ, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до КЗпП, зокрема виключено статтю 81, якою було передбачено, що за бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 2136, у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Під час звільнення працівника з ним має бути проведено повний і остаточний розрахунок та, у разі наявності підстав, – виплачена грошова компенсація за всі не використані ним дні відпусток відповідно до законодавства.

Новий роботодавець не несе зобов’язань щодо відносин, які були у працівника з попереднім роботодавцем.

Чи виключаються із розрахункового періоду, за який визначається середньоденна заробітна плата працівника для обчислення йому допомоги по тимчасовій непрацездатності, календарні дні призупинення дії трудового договору у зв’язку з військовою агресією росії проти України за лікарняними, закритими до та після 1 січня 2023 року?

Обчислення середньоденної заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюється відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 (далі — Порядок).

Постановою Уряду від 2 грудня 2022 року № 1350 до цього Порядку було внесено зміни, які набули чинності 1 січня 2023 року. Зокрема, пунктом 3 Порядку передбачено виключний перелік поважних причин, за яких невідпрацьовані календарні дні виключаються із розрахункового періоду при обчисленні середньої заробітної плати.

Період призупинення дії трудового договору внесено до переліку зазначених причин саме з 1 січня 2023 року.

Тобто, під час розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності за страховими випадками, які розпочалися після цієї дати, із розрахункового періоду виключаються календарні дні призупинення дії трудового договору. Під час розрахунку відповідної допомоги за страховими випадками, які розпочалися до 1 січня 2023 року, такі періоди не виключаються.

Хто має право на допомогу по безробіттю?

Право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Коли зберігається право на допомогу по безробіттю?

Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.

Хто може набути статус безробітного?

Відповідно до частини першої статті 43 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення», статус безробітного може набути:

1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;

2) особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до Закону України від 16 листопада 2000 року № 2109-III «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та Закону України від 18 травня 2004 року № 1727-IV «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю»;

3) особа до виповнення їй 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

Як оплачується надурочна робота працівникові з нефіксованим робочим часом?

У разі перевищення нормальної тривалості робочого часу (40 годин на тиждень) оплату проводять в порядку, передбаченому статею 106 КЗпП (в подвійному розмірі годинної ставки за кожну годину роботи у надурочний час).

Якщо ж роботу виконують поза межами базових днів та годин, але загальний час роботи працівника не перевищує визначеної договором нормальної тривалості робочого часу, така робота має бути оплачена у розмірі, визначеному у трудовому договорі.

Щодо спрощеного режиму регулювання трудових відносин

Особливості застосування спрощеного режиму регулювання трудових відносин визначені статтею 49⁵ Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).

Кому доречно застосовувати спрощений режим регулювання трудових відносин

Спрощений режим регулювання трудових відносин застосовується до трудових відносин, що виникають:

• між працівником та роботодавцем, який є суб’єктом малого або середнього підприємництва відповідно до закону з середньою кількістю працівників за звітний період (календарний рік) не більше 250 осіб;

або

• між роботодавцем та працівником, розмір заробітної плати якого за місяць становить понад вісім розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Спрощений режим може на добровільних засадах застосовуватися у відносинах між працівниками та роботодавцями, які мають право на його використання.

Спрощений режим може застосовуватися у відносинах між працівниками та роботодавцями виключно на добровільних засадах. Такий режим передбачає можливість встановлення індивідуальних умов праці працівника безпосередньо у трудовому договорі.

Які вимоги не поширюються на роботодавців, що застосовують спрощений режим

Вимоги щодо ведення документації з кадрових питань, прийняття локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчої документації, в тому числі щодо режиму робочого часу та часу відпочинку, відпусток, а також інших документів з питань, що врегульовані трудовим договором, не поширюються на роботодавців, які застосовують спрощений режим.

Обов’язок щодо ведення обліку трудової діяльності працівника в електронній формі, подання звітності стосовно персоналу до державних органів покладається на роботодавця.

В умовах спрощеного режиму та за умови, що це не суперечить іншим положенням КЗпП, сторони трудового договору можуть з урахуванням положень глави III КЗпП на власний розсуд за взаємною згодою врегулювати свої відносини щодо:

• виникнення і припинення трудових відносин;
• системи оплати праці та розміру заробітної плати з урахуванням встановленої законом мінімальної заробітної плати, надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат;
• норм праці та норм робочого часу і відпочинку з додержанням нормальної тривалості робочого часу на тиждень, тривалості щотижневого безперервного відпочинку та інших прав і гарантій, визначених КЗпП.

 На кого не поширюються положення глави III КЗпП

Положення глави III КЗпП не поширюються на трудові відносини, що виникають між працівниками та роботодавцями, які є юридичними особами публічного права.

Трудові відносини між працівниками та роботодавцями в умовах спрощеного режиму, які не врегульовані положеннями глави III КЗпП та/або умовами трудового договору, регулюються відповідними положеннями КЗпП.

Які зміни внесено до Порядку розслідування нещасних випадків і професійних захворювань?

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року № 59 унесено зміни до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.

Докладніше про зміни

Установлено, що нещасні випадки та/або гострі професійні захворювання (отруєння), що сталися з учнями, студентами, клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами закладів освіти під час проходження виробничої практики на підприємстві (в установі, організації) під керівництвом посадових осіб такого підприємства, розслідуються комісією підприємства, на якому сталися нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), за участю представника закладу освіти й беруться на облік підприємством.

Надалі інформацію про хід проведення розслідування та його результати, зокрема матеріали розслідування, може надавати голова комісії (спеціальної комісії) потерпілому (членам його сім’ї чи уповноваженій ними особі) на його (їхній) запит із використанням усіх наявних засобів зв’язку, в тому числі електронній формі.

Окрім цього, Порядок доповнили розділом «Процедура розслідування нещасних випадків у період дії правового режиму воєнного (надзвичайного) стану в Україні або окремих її місцевостях».

Так, нещасні випадки, що сталися під час виконання трудових обов’язків унаслідок воєнних (бойових) дій (бомбардувань, ракетних та артилерійських обстрілів, мінувань територій і приміщень, захоплення в полон, інших протиправних дій, здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення тощо), підлягають спеціальному розслідуванню незалежно від ступеня тяжкості травм (ушкодження здоров’я).

Розслідування таких нещасних випадків проводиться за місцем їхнього настання. Проведення досліджень для визначення наявності в організмі потерпілого алкоголю, наркотичних засобів і ступеня його сп’яніння не здійснюється.

Розслідування нещасних випадків, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, проводиться комісією підприємства (установи, організації) без відповідного письмового доручення територіального органу Державної служби з питань праці України (далі — Держпраці).

За потреби роботодавець може обґрунтовано продовжити строк розслідування до отримання необхідних висновків, матеріалів, відповідей, пояснень тощо без відповідного письмового погодження з територіальним органом Держпраці.

У разі коли роботодавець не має можливості утворити комісію та забезпечити проведення розслідування нещасного випадку, обов’язок щодо проведення такого розслідування покладається на відповідний територіальний орган Держпраці за місцем настання нещасного випадку або місцем розташування суб’єкта господарювання, працівником якого є потерпілий.

За матеріалами порталу https://www.kadrovik.ua/