Щодо оплати в разі зміни істотних умов праці
За статтею 43 Закону України «Про державну службу» зміною істотних умов державної служби вважається зміна:
– належності посади державної служби до певної категорії посад;
– основних посадових обов’язків;
– умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;
– режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;
– місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніше як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв’язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівникові державної служби заяву про звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніше як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.
Якщо впродовж 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшло заяви, зазначеної абзацом другим цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.
Водночас за працівниками, яких попереджено про зміну істотних умов праці, на період попередження зберігаються умови оплати праці, що були чинними до такого попередження.
************************************************************************************************************
Щодо складових зарплати та преміювання держслужбовців
Закон України «Про державну службу» (далі — Закон) встановлює єдину систему оплати праці державних службовців.
Заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця в розмірі 50% посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця, виплати за додаткове навантаження у зв’язку з виконанням обов’язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою, премії (у разі встановлення) (ст. 50 Закону).
Законом визначено такі види премій: за результатами щорічного оцінювання службової діяльності та місячна або квартальна відповідно до особистого внеску в загальний результат роботи державного органу.
Щодо виплати премій державним службовцям, то на виконання ст. 52 Закону наказом Мінсоцполітики України від 13.06.2016 р. № 646, зареєстрованим у Мін’юсті України 30.06.2016 р. за № 903/29033, затверджено Типове положення про преміювання державних службовців органів державної влади, інших державних органів, їхніх апаратів (секретаріатів). Це Типове положення встановлює порядок визначення розмірів, нарахування та виплати премій державним службовцям державних органів, які обіймають посади державної служби категорій Б і В.
Водночас відповідно до п. 4 Типового положення в державному органі має бути розроблено погоджене з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності) та затверджене керівником державної служби положення про преміювання відповідного державного органу.
Розмір премії державним службовцям установлює керівник державної служби державного органу залежно від особистого внеску працівника в кінцевий результат роботи через видавання відповідного наказу. Преміювання державних службовців проводиться в межах наявних коштів на оплату праці, передбачених у кошторисі, відповідно до вимог чинного законодавства та за рахунок економії фонду заробітної плати і нині граничними розмірами не обмежується.
Порядок преміювання державних службовців, які обіймають посади державної служби категорії А, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 р. № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (далі – постанова № 15).
Слід зазначити, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону абзац четвертий ч. 3 ст. 50 і ч. 6 ст. 52 Закону набирають чинності з 1 січня 2019 р. і відтоді загальний розмір місячних та квартальних премій, які може одержувати державний службовець за рік, не перевищуватиме 30% фонду його посадового окладу за рік, а фонд преміювання державного органу встановлюватиметься в розмірі 20% загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці. Щодо тарифної сітки заробітної плати державних службовців, то відповідно до Закону посади державної служби поділяються на 9 груп оплати праці, а саме:
– до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади;
– до групи 2 — посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади;
– до групи 3 — посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади;
– до групи 4 — посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади;
– до групи 5 — посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади;
– до групи 6 — посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їхніх заступників і прирівняні до них посади;
– до групи 7 — посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади;
– до групи 8 — посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади;
– до групи 9 — посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади (ч. 1 ст. 51 Закону).
Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби.
З метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за юрисдикцією, яка поширюється:
– на всю територію України;
– на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя;
– на територію одного або кількох районів, міст обласного значення (ч. 2 ст. 51 Закону).
Частиною 3 ст. 51 Закону визначено, що Схема посадових окладів на посадах державної служби визначається щороку Кабінетом Міністрів України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік у межах бюджетних асигнувань та з урахуванням юрисдикції державних органів, а також виходячи з того, що мінімальний розмір посадового окладу групи 1 у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, становить не більш як сім мінімальних розмірів посадового окладу групи 9 у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міст обласного значення.
За абзацом другим ч. 3 ст. 51 Закону мінімальний розмір посадового окладу групи 9 у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міст обласного значення, не може бути менш як два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Проте ця норма набирає чинності з 1 січня 2019 р., а з 1 січня 2017 р. мінімальний розмір посадового окладу групи 9 у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міст обласного значення, становить 1,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, з 1 січня 2018 р. — 1,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року (абзац четвертий п. 14 розділу XI в редакції Закону від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ та Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»).
Схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2018 р. затверджено постановою № 15 (у редакції постанови від 25.01.2018 р. № 24).
*************************************************************************************************************
Порядок обчислення середнього заробітку
Середня заробітна плата для нарахування вихідної допомоги обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (далі – Порядок).
За пунктом 2 Порядку в усіх випадках збереження середньої заробітної плати (крім оплати часу відпусток) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи. що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.
Якщо впродовж останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Якщо і впродовж цих двох місяців працівником не було відпрацьовано жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється виходячи з установлених йому в трудовому договорі посадового (місячного) окладу, тарифної ставки.
Виплати, що включаються в розрахунок середньої заробітної плати, перелічені п. 3 Порядку, це основна заробітна плата (тарифна ставка, оклад), доплати і надбавки (в тому числі і за вислугу років); премії, які не мають одноразового характеру, індексація тощо.
Пунктом 3 Порядку визначено, що премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Якщо число робочих днів у розрахунковому періоді (два календарних місяці) відпрацьоване неповністю, премії враховуються пропорційно до часу, відпрацьованого в розрахунковому періоді.
Тобто, якщо премія у звітному місяці виплачується за попередній місяць, а число робочих днів розрахункового періоду відпрацьоване неповністю, то премії під час обчислення середньої заробітної плати за останні два місяці враховуються пропорційно до часу, відпрацьованого в розрахунковому періоді. Виплати, які не враховуються для обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, в тому числі для виплати вихідної допомоги. визначені п. 4 Порядку.
Зокрема, для обчислення середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються одноразові виплати (одноразові премії), а також виплати за час, упродовж якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов’язків, щорічної та додаткової відпусток, відрядження тощо) і допомога по тимчасовій непрацездатності.
Пунктом 8 Порядку передбачено: якщо середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат (у тому числі вихідної допомоги), то вона обчислюється множенням середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані впродовж двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
************************************************************************************************************
Про оплату роботи у вихідний день
За статтею 67 КЗпП за п’ятиденного робочого тижня працівникам надаються два вихідних дні на тиждень. Загальним вихідним днем згідно з цією статтею є неділя. Другий вихідний день за п’ятиденного робочого тижня, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства і, як правило, має надаватися поспіль із загальним вихідним днем.
Тобто вихідними вважаються вільні від роботи дні, які надаються працівникові згідно із затвердженими на підприємстві графіками роботи.
У разі залучення працівника до роботи безпосередньо у його вихідний день йому надається компенсація за роботу в такий день.
Компенсація за роботу у вихідний день – це державна гарантія, якої мають дотримуватись усі підприємства щодо всіх працівників, залучених до роботи в ці дні.
При цьому слід ураховувати, що залучення до роботи працівників у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу з дозволу профспілкового комітету підприємства лише у випадках, визначених ст. 71 КЗпП.
За статтею 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися (за згодою сторін) наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі з урахуванням положень ст. 107 КЗпП.
Підвищеній оплаті в подвійному розмірі підлягає робота у вихідний день, якщо вона не компенсована наданням іншого вихідного дня. При цьому спосіб компенсації роботи у вихідний день (надання іншого вихідного дня чи підвищена оплата) визначається за згодою сторін трудового договору, як правило, в наказі про залучення працівника до роботи у вихідний день.
Якщо працівникові надається інший день відпочинку, то йому мають нарахувати заробітну плату за години, Фактично відпрацьовані у вихідний день, в одинарному розмірі, а за інший день відпочинку (вихідний день), який працівникові надається, заробітна плата не нараховується. Якщо робота у вихідний день компенсується у грошовій формі, то відповідно до положень ст. 107 КЗпП оплата провадиться: відрядникам – за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, – в розмірі подвійної годинної або денної ставки;
працівникам, які одержують місячні оклади, – в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, оскільки робота провадилася понад місячну норму.
Під час нарахування оплати роботи у вихідні дні потрібно враховувати: якщо працівник виконує роботу в нічний час чи працює у шкідливих умовах праці, виконує додаткову роботу (збільшення обсягу робіт, розширення зони обслуговування, яке було доручене працівникові згідно з наказом та за виконання якої він одержує доплату) тощо, то йому мають нарахувати доплати без подвоєння, на загальних підставах.
************************************************************************************************************
Про надання щорічних відпусток
Щорічні відпустки державним службовцям надаються за відпрацьований робочий рік, черговість їхнього надання визначається графіками. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну (ст. 10 Закону України «Про відпустки»). Таким письмовим повідомленням може слугувати ознайомлення працівника з наказом про надання відпустки. Типова форма наказу (розпорядження) про надання відпустки (далі — форма № П-3) затверджена наказом Держкомстату України від 05.12.2008 р. № 489.
Чинним законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки. Якщо він з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за попередній рік чи за кілька попередніх років, то має право використати її (в тому числі за кілька років разом).
Терміни надання невикористаних відпусток узгоджуються між працівником і роботодавцем. Надання кількох видів відпусток чи одночасно відпустки за минулий період і поточний, може бути оформлене одним наказом. Форма і зміст такого наказу може бути довільною, оскільки форма № П-3 не пристосована до такого випадку.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати днів відпусток відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі – Порядок), проводиться виходячи із заробітної плати за 12 календарних місяців, що передують місяцю надання відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менш як один рік, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка.
За пунктом 7 Порядку нарахування виплат за час відпустки провадиться діленням сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством. Одержаний результат множать на число календарних днів відпустки.
Ураховуючи норми Порядку, розрахунковий період для обчислення середньої заробітної плати за час відпустки залежить не від місяця видавання наказу і кількості цих наказів, а від того, в якому саме календарному місяці згідно з наказом працівникові надається відпустка.
***********************************************************************************************************
Право на додаткову відпустку державного службовця
За статтею 58 Закону України від 10.12.2015 р. № 889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон), що набрав чинності з 1 травня 2016 р., за кожний рік державної служби після досягнення п’ятирічного стажу державної служби державному службовцеві надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 р. № 270 (далі – Порядок).
Пунктом 3 Порядку передбачено, що додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.
Тобто, як і раніше, за новим Порядком виникнення в державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежить не від відпрацьованого в році часу, а лише від наявності відповідного стажу державної служби. Така відпустка надається не за відпрацьований робочий рік, а тільки після настання приведеної дати стажу державної служби.
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому тривалість невикористаних додаткових відпусток за стаж державної служби за минулі роки має визначатися відповідно до норм законодавства, які були чинними на той час.
Безпосередньо це передбачено також п. 8 і 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, згідно з якими стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється в порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. За державними службовцями, які відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490) набули права на отримання додаткових оплачуваних відпусток більшої тривалості, ніж передбачено ст. 58 цього Закону, така тривалість додаткових відпусток зберігається після набрання чинності цим Законом.
У подальшому тривалість відпустки за стаж державної служби має розраховуватися відповідно до норм чинного законодавства.
Якщо працівник до набрання чинності Законом мав стаж державної служби – більш як 15 років і відповідно набув права на максимальну тривалість додаткової відпустки – 15 календарних днів, така тривалість зберігається за ним і надалі.
У разі звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цієї відпустки (п. 9 Порядку).
*************************************************************************************************************
Щодо видачі довідки про зарплату для призначення пенсії держслужбовця
За пунктом 12 розділу XI Закону України від 10.12.2015 р. № 889-VІІІ «Про державну службу» (далі — Закон № 889) для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України від 16.12.93 р. № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі — Закон № 3723) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Порядок призначення пенсії державним службовцям регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 р. № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі — Порядок N9 622).
Заробітна плата для обчислення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 визначається відповідно до п. 4 Порядку № 622.
За пунктом 4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60% суми їхньої заробітної плати, до якої зараховуються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями. – заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Порядок видачі довідок про заробітну плату для призначення пенсій окремим категоріям осіб у разі ліквідації державних органів, у яких особи працювали, а також перейменування (відсутності) їхніх посад, затверджено наказом Мінсоцполітики України від 10.05.2017 р. № 750, зареєстрованим у Мін’юсті України 16.06.2017 р. за № 766/30634 (далі – Порядок № 750).
При цьому розмір посадового окладу визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 р. № 15 (із змінами) для відповідного державного органу, зокрема, для першого заступника голови райдержадміністрації — на рівні заступника керівника апарату місцевої держадміністрації, юрисдикція якого поширюється на територію одного району.
Наразі в Мінсоцполітики України опрацьовуються зміни до Порядку № 750 з метою врегулювання порядку видачі довідок про заробітну плату для призначення пенсій окремим категоріям осіб за відсутності або перейменування в державному органі посади, в разі відсутності посади в додатку 1 до Порядку № 750, які після погодження із заінтересованими центральними органами виконавчої влади будуть подані на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.
************************************************************************************************************
Щодо припинення повноважень голови профкому
Діяльність первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації регулюється статутом профспілки, членами якої є працівники цього підприємства, установи, організації. У статутах, як правило, є розділ «Первинна профспілкова організація» або передбачено розробку положення про первинну профспілкову організацію, де мають міститися норми щодо умов дострокового припинення повноважень голови профспілкового комітету та обрання нового.
Щодо поважних причин припинення повноважень голови профспілкового комітету, то якщо вони не зазначені у статуті профспілки, можна скористатися нормами ст. 38 і 39 КЗпП щодо поважних причин звільнення з роботи працівника підприємства.
Водночас слід ураховувати, що членство в профспілці є добровільним і ніхто не може змусити члена профспілки виконувати обов’язки голови профкому, якщо він цього не хоче, незважаючи на довіру людей до нього. Адже ця громадська робота є непростою і вимагає значних зусиль. Хоча Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (ст. 41) установлено, що членам виборних профспілкових органів, не звільненим від своїх виробничих чи службових обов’язків, надається на умовах, передбачених колективним договором чи угодою, вільний від роботи час із збереженням середньої заробітної плати для участі в консультаціях і переговорах, виконання інших громадських обов’язків в інтересах трудового колективу, а також на час участі в роботі виборних профспілкових органів, але не менш ніж дві години на тиждень. Якщо голова профкому не хоче виконувати свої обов’язки, він може подати до профкому заяву про складання повноважень та організувати вибори нового голови відповідно до статуту профспілки.
За матеріалами газети «Праця і зарплата» від 18.07.2018 №27 (1087)
***********************************************************************************************************
Про встановлення надбавок держслужбовцям
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017р. № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» затверджено Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям (далі – Положення). До додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки за інтенсивність праці, за виконання особливо важливої роботи.
Право встановлювати додаткові стимулюючі виплати державним службовцям мають керівники державної служби в державному органі в межах економії фонду оплати праці.
Пунктами 5 і 6 Положення визначено критерії, з урахуванням яких установлюються додаткові стимулюючі виплати.
За пунктом 7 Положення надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюється державним службовцям, посади яких належать до першої групи посад фахівців з питань реформ, визначених Концепцією запровадження посад фахівців з питань реформ, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.11.2016 р. № 905, а також державним службовцям, призначеним на посади Фахівців з питань реформ за результатами конкурсу в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади.
Умови та критерії для встановлення надбавки за виконання особливо важливої роботи фахівцям з питань реформ у розмірі, що перевищує її мінімальний розмір, затверджено наказом Мінсоцполітики України від 11.10.2017р. № 1609 «Про затвердження умов та критеріїв для встановлення надбавки за виконання особливо важливої роботи фахівцям з питань реформ у розмірі, що перевищує її мінімальний розмір», зареєстрованим у Мін’юсті України 02.11.2017 р. за № 1339/31207.
Враховуючи викладене, державним службовцям, посади яких не належать до посад фахівців з питань реформ, визначених Концепцією запровадження посад фахівців з питань реформ, надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюється згідно з п. 5 і 6 Положення.
Обмежень щодо одночасності виплат державному службовцеві надбавок за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи чинним законодавством не передбачено.
************************************************************************************************************
Про встановлення неповного робочого дня вагітній жінці
За статтею 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як під час прийняття на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На бажання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, втому числі таку, що перебуває під її опікуванням, або доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний установлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в такому разі провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Відповідно до ст. 21 КЗпП сторонами трудового договору є працівник і власник або уповноважений ним орган, тобто роботодавець. Працівника приймають на посаду відповідно до штатного розпису підприємства для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку тощо.
Чинним законодавством передбачено, що чисельність працівників кожної професії (кваліфікації) у штатному розписі визначають з розподілом штатних одиниць за структурними підрозділами підприємства, установи, організації.
Тому приймати на роботу іншого працівника можна лише за наявності вакантної посади, передбаченої штатним розписом, а приймати лише на кілька днів на тиждень – немає законних підстав.
Водночас за ч. 3 ст. 32 КЗпП у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці в разі продовження роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад тощо – працівник має бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Крім цього, відповідно до ст. 105 КЗпП працівникам, які виконують на тому самому підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника.
Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
Тому для виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника найкращим виходом є залучення іншого (інших) працівника на умовах суміщення в установленому законом порядку.
*************************************************************************************************************
Оподаткування допомоги по тимчасовій непрацездатності
Згідно з частиною 3 ст. 19 Закону України від 23.09.99 р. № 1105-ХІV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону України від 28.12.2014 р. № 77-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», далі – Закон № 1105) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (провадять, зокрема, підприємницьку діяльність, пов’язану з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону № 1105 за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування України (далі — Фонд) згідно із законом.
Статтею 20 Закону № 1105 визначено види матеріального забезпечення та соціальних послуг за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.
Зокрема, за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності надається такий вид матеріального забезпечення як допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, урегульовано Кодексом. Зокрема, оподаткування доходів ФОП визначено ст. 177 та главою 1 розділу XIV Кодексу.
Доходом ФОП є доходи, одержані виключно від провадження підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 177.6 ст. 177 Кодексу, якщо ФОП одержує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, в межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими Кодексом для платників податку – фізичних осіб.
За підпунктом 4 п. 292.11 ст. 292 Кодексу до складу доходу ФОП – платника єдиного податку, визначеного ст. 292 Кодексу, не включаються, зокрема, суми коштів цільового призначення, що надійшли від фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Отже, дохід у вигляді матеріального забезпечення – допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), який виплачується Фондом, не включається до доходу ФОП, проте оподатковується за загальними правилами, встановленими Кодексом для платників податків – фізичних осіб.
Порядок обкладання доходів фізичних осіб податком на доходи фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 якого передбачено винятки, за якими одержані доходи платника податку не включаються до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Винятки, передбачені пп. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, не поширюються на виплату заробітної плати, грошової (вихідної) допомоги під час виходу на пенсію (у відставку) та виплату, пов’язану з тимчасовою втратою працездатності.
Податковий агент, який нарахує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18%, визначену ст. 167 Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу). Водночас об’єктом попадання військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу. Відповідно до п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються інші доходи, крім зазначених ст 165 Кодексу.
Ставка військового збору становить 1,5% об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.3 п. 1 б1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету проводиться в порядку, визначеному ст. 168 Кодексу (пп. 1.4 п. 16′ підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Отже, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), нарахована (виплачена) ФОП Фондом, є об’єктом обкладання податком на доходи Фізичних осіб та військовим збором, а Фонд є податковим агентом щодо такого доходу.
Наказом Мінфіну України від 13.01.2015 р. № 4 затверджено форму Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (далі — форма N9 1ДФ) та Порядок № 4.
Згідно з Довідником ознак доходів, наведених у додатку до Порядку № 4, сума допомоги по тимчасовій непрацездатності відображається податковим агентом у Податковому розрахунку за формою № 1 ДФ під ознакою — «127».
*************************************************************************************************************
Про оподаткування нецільової благодійної допомоги
За підпунктом 170.7.3 п. 170.7 ст. 170 розділу IV Кодексу не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, в тому числі матеріальної, що надається резидентами – юридичними або фізичними особами на користь платника податку впродовж звітного податкового року сукупно в розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу, встановленого на 1 січня такого року.
Положення пп. 170.7.3 п. 170.7 ст. 170 Кодексу не поширюються на профспілкові виплати своїм членам, умови звільнення яких від оподаткування передбачені пп. 165.1.47 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.
Благодійник – юридична особа зазначає відомості про надані суми нецільової благодійної допомоги в податковій звітності.
У разі одержання нецільової благодійної допомоги від благодійника – фізичної чи юридичної особи платник податку зобов’язаний подати річну податкову декларацію із зазначенням її суми, якщо загальна сума одержаної нецільової благодійної допомоги впродовж звітного податкового року перевищує її граничний розмір, установлений абзацом першим пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу.
Враховуючи викладене, сума нецільової благодійної допомоги, яка надається юридичною особою своєму керівникові або іншій фізичній особі та не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 Кодексу, встановленого на 1 січня такого року, не оподатковується, незалежно від того, що на фізичну особу не поширюється право на застосування ПСП.
*За матеріалами газети «Праця і зарплата» від 04.07.2018 №25 (1085)