Виїзд за межі держави лише у службові відрядження – кого це стосується?

Президент України Володимир Зеленський своїм Указом від 23 січня 2023 року № 27/2023 увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану.

Уряд у п’ятиденний строк має внести зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Виїзд за межі держави лише у службові відрядження передбачений для:

• членів Кабінету Міністрів України, перших заступників і заступників міністрів;
• керівників центральних органів виконавчої влади, їхніх перших заступників і заступників;
• Керівника Офісу Президента України та його заступників;
• керівників інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, і їхніх заступників;
• Голови Служби безпеки України, його першого заступника й заступників;
• Голови й членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та інших державних колегіальних органів;
• Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, його перших заступників і заступників;
• народних депутатів України;
• Уповноваженого Верховної Ради України та його представників;
• Голови Національного банку України, його першого заступника й заступників;
• Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим і його заступників;
• голів місцевих державних адміністрацій, їхніх перших заступників і заступників;
• суддів Конституційного Суду України;
• суддів, прокурорів;
• керівників інших державних органів та їхніх заступників;
• керівників структурних підрозділів державних органів;
• працівників, заброньованих на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування.

Чи надається оплачувана відпустка у зв’язку з навчанням працівникові, який навчається за кордоном?

Надається лише за певних умов.

Умови надання відпусток у зв’язку з навчанням визначені статтею 15 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504), згідно з якою працівникам, що успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах із вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки, тривалість яких залежить від курсу, форми навчання та рівня акредитації навчального закладу. Положення про акредитацію закладів вищої освіти і спеціальностей у закладах вищої освіти та вищих професійних училищах, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 року № 978, поширюється на заклади вищої освіти, вищі професійні училища, центри професійної (професійно-технічної) освіти незалежно від форми власності та підпорядкування, які здійснюють підготовку (перепідготовку) фахівців за певними напрямами підготовки, спеціальностями певних освітньо-кваліфікаційних рівнів на підставі ліцензії Міністерства освіти і науки України.

Підставою для надання зазначеної відпустки є заява працівника й довідка-виклик закладу освіти, у якій повинні бути вказані:

• форма навчання;
• рівень акредитації закладу освіти;
• курс, на якому працівник навчається.

З урахуванням викладеного проблема щодо надання додаткових оплачуваних відпусток у зв’язку з навчанням працівникам, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, а навчаються в закладах освіти за кордоном, полягає у відмінностях законодавства про освіту, у т. ч. визначенні рівнів акредитації закладів освіти, порядку їхнього надання (на підставі якого документа роботодавець має надати працівникові таку відпустку).

На думку Міністерства соціальної політики України (лист від 28 грудня 2013 року № 563/13/116-13), працівникам, які навчаються в закладах освіти за кордоном, додаткові оплачувані відпустки у зв’язку з навчанням можуть надаватися лише за умови, що навчання здійснюється в порядку, установленому законодавством відповідної держави, і закінчується виданням диплома, еквівалентного диплому українського закладу вищої освіти, тобто який визнається в Україні.

Питання надання додаткової оплачуваної відпустки у зв’язку з навчанням працівникам, які навчаються за кордоном, може бути врегульовано колективним договором.

Окрім того, слід пам’ятати, що на період навчання працівник може взяти щорічну відпустку або відпустку без збереження заробітної плати (ст. 25 і 26 Закону № 504).

Хто може розраховувати на страхові виплати з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання?

Згідно зі статтею 1 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» у новій редакції, яка набула чинності 1 січня 2023 року (далі — Закон № 1105), страхові виплати з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, здійснюються особам, які є застрахованими в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 29 Закону № 1105 страхуванню від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, підлягають особи:

• які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності й господарювання, зокрема, які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних і консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб;
• обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;
• фізичні особи — підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах;
• здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої, післядипломної освіти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять, під час занять, коли вони набувають професійних навичок, у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;
• діти до 18 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення 23 років, які народилися з інвалідністю внаслідок заподіяння шкоди зародку через травмування жінки на виробництві або її професійного захворювання під час вагітності.

Також ПФУ додає, що добровільно застрахуватися від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, можуть члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах.

Як отримати виплати при тимчасовій втраті працездатності ВПО?

Внутрішньо переміщені особи (далі — ВПО) можуть отримати виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів Пенсійного фонду України (далі — ПФУ). Тобто якщо відповідні страхові виплати не здійснює роботодавець, то ВПО можуть їх отримати від ПФУ.

Зокрема, внутрішні переселенці мають право на такі виплати:

1. Допомога по тимчасовій втраті працездатності («лікарняні»).
2. Допомога по вагітності й пологах («декретні»).
3. Допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних й осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).

Такі виплати ПФУ призначає і виплачує безпосередньо застрахованим особам, без формування заяви-розрахунку.

Зверніться до будь-якого сервісного центру ПФУ й надайте такі документи:

• оригінал і копію довідки про взяття на облік ВПО;
• оригінал і копію паспорта громадянина України;
• оригінал і копію довідки про присвоєння ідентифікаційного податкового номера;
• листок непрацездатності (у разі наявності його в паперовій формі).

Решту необхідної інформації фахівці ПФУ самостійно отримають із реєстрів.

Зазначені виплати можуть отримати й особи, які не належать до ВПО, але їхні роботодавці перебувають на тимчасово окупованій території. У разі, якщо роботодавці не мають можливості нарахувати виплати за страховими випадками, їх виплачує ПФУ безпосередньо на рахунки працівників.

 

Які зміни внесено в Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів?

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України своїм наказом від 19 січня 2023 року № 947 внесло зміни до Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, яке затверджено наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 7 червня 2010 року № 340.

Що змінює наказ?

Положення тепер не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються транспортними засобами спеціального й спеціалізованого призначення суб’єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво й поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об’єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше ніж 150 км від об’єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об’єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об’єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.

 

Позиція КАС ВС стосовно підстав виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше ніж один рік, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Системний аналіз і тлумачення приписів статті 235 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) дозволяє окреслити випадки, у яких може мати місце вимушений прогул, а саме в разі:

— незаконного звільнення працівника;

— незаконного переведення працівника на іншу роботу;

— затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу;

— затримки виконання рішення про поновлення на роботі;

— необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу;

— несвоєчасного укладення трудового договору;

— унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Водночас вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов’язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу й реалізовувати належне йому право на працю та оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Верховний Суд наголосив що, вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу в установлених указаними статтями КЗпП випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов’язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

 

*За матеріалами порталу https://www.kadrovik.ua/