Про додаткову соціальну відпустку

За статтею 19 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка всиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує їх без матері (утому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи, чи одному з прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП).

У законодавстві про працю відсутнє визначення поняття «одинока мати». Водночас згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує й утримує дитину сама.

Законодавством не визначено такої категорії, як «інша жінка, яка виховує дитину сама». До такої категорії жінок доцільно відносити, зокрема, розлучену жінку; жінку, яка виховує дитину без батька, в тому числі і жінку, яка народила дитину, не перебуваючи у шлюбі, і при цьому батько визнав дитину; жінку, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена, оскільки батько у дитини є.

Слід зазначити, що ст. 157 Сімейного кодексу України визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

За статтею 158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

У разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

Чинним законодавством сьогодні не визначено конкретного переліку документів, які слід пред’явити одинокій матері для підтвердження свого статусу та отримання додаткової соціальної відпустки.

Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівників, які мають дітей.

Якщо працівниця, яка має право на додаткову соціальну відпустку, з якихось причин не скористалася цим правом у році досягнення дитиною певного віку або за кілька попередніх років, вона має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, їй має бути виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні таких відпусток (ст. 24 Закону).

Якщо працівницею буде подано будь-який належним чином оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини, за відповідні роки вона може мати право на додаткову соціальну відпустку, а в разі звільнення – на виплату компенсації за всі невикористані дні цієї відпустки. Рішення щодо надання відпустки з урахуванням поданих документів ухвалює роботодавець.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначення переліку документів для Підтвердження права працівника на отримання ним додаткової соціальної відпустки не є змістом колективного договору.

*************************************************************************************************************

Щодо відпусток без збереження зарплати

Законом передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, що надаються працівникам в обов’язковому порядку, і відпусток, що надаються за погодженням сторін трудових відносин – роботодавця і працівника.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон) відпустка без збереження заробітної плати на бажання працівника налається в обов’язковому порядку пенсіонерам за віком та інвалідам III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно.

Статтею 26 Закону передбачено відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейних обставин та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, але не більш як 15 календарних днів на рік.

Тобто для одержання такої відпустки одного тільки бажання працівника недостатньо, обов’язковою умовою тут є згода сторін. Працівник у заяві про надання цієї відпустки має зазначити сімейні обставини чи інші причини, що спричинили потребу в такій відпустці. Перелік причин чинним законодавством не встановлено, оскільки важливість їх залежить від конкретних обставин, які можуть скластися в житті працівника. Тому остаточне рішення щодо надання такої відпустки з урахуванням обставин ухвалює роботодавець.

Надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця із зазначенням підстав надання такої відпустки та її тривалості.

Якщо працівник має право на одержання відпустки без збереження заробітної плати за кількома підставами, то, використавши відпустку за однією підставою, він може використати відпустки також за іншою підставою.

Слід зазначити, що відпустка без збереження заробітної плати, не використана в поточному році, не переноситься на наступний рік.

Отже, пенсіонер, який працює, має право на відпустку без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку тривалістю до 30 календарних днів щорічно, а також може отримати таку відпустку за згоди з роботодавцем тривалістю не більш як 15 календарних днів на рік.

*За матеріалами газети “Праця і Зарплата” від 31 липня 2019 року №28 (1136)