Порядок нарахування премії державним службовцям

Згідно з абзацом другим ч. 5 ст. 52 Закону України «Про державну службу» наказом Міністерства соціальної політики України від 13.06.2016 р. № 646 затверджено Типове положення про преміювання державних службовців органів державної влади, інших державних органів, їхніх апаратів (секретаріатів). Типове положення, розроблене відповідно до Закону України «Про державну службу», встановлює порядок визначення розмірів, нарахування та виплати премій державним службовцям, які обіймають посади державної служби категорії Б і В.

Преміювання державних службовців проводиться з метою матеріального стимулювання високопродуктивної та ініціативної праці, підвищення її ефективності, якості, заінтересованості в досягненні її кінцевого результату та посилення персональної відповідальності державних службовців за доручену роботу або поставлені завдання.

Розмір премії державного службовця залежить від його особистого внеску в загальний результат роботи державного органу з урахуванням таких критеріїв: ініціативності в роботі; якості виконання завдань, визначених положеннями про державний орган, самостійний структурний підрозділ, у якому працює державний службовець, його посадовою інструкцією, а також дорученнями керівництва відповідного державного органу та безпосереднього керівника державного службовця; терміновості виконання завдань; виконання додаткового обсягу завдань (участь у провадженні національних реформ, роботі комісій, робочих груп тощо).

Водночас відповідно до п. 4 розділу II Типового положення за періоди відпусток (основної, додаткової тощо, передбачених законодавством), тимчасової непрацездатності та в інших випадках, коли згідно із законодавством виплати проводяться з розрахунку середньої заробітної плати, місячна або квартальна премія державним службовцям не нараховується.

Згідно з положеннями абзацу третього ч. 5 ст. 52 Закону і Типового положення про преміювання в державному органі має бути розроблене, погоджене з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності) та затверджене керівником державної служби положення про преміювання відповідного державного органу, яким зазначаються критерії, умови і порядок визначення розмірів, погодження, нарахування та виплати премій державним службовцям відповідного державного органу.

*************************************************************************************************************

Про надання допомоги на вирішення соціально-побутових питань

За частиною 2 ст. 54 Закону України «Про державну службу» державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

На виконання норм Закону України від 10.12.2015 р. № 889-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 р. № 500 затверджено Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (далі — Порядок).

Порядком визначено, що державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.

Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям ухвалює керівник державної служби в державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов’язковою виплатою і може надаватися в межах кошторисних призначень на оплату праці за наявності фінансового ресурсу після забезпечення працівників державного органу обов’язковими виплатами (посадовий оклад, надбавки за ранг і вислугу років, грошова допомога під час надання основної щорічної відпустки).

*************************************************************************************************************

Про нарахування заробітної плати з 01 січня 2017 року.

 Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (далі — Закон) заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За статтею 3¹ Закону (в редакції Закону України від 06.12.2016 р. N° 1774-VIII) розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Тобто, якщо працівник виконав місячну норму праці, йому мають нарахувати заробітну плату, не нижчу від розміру мінімальної заробітної плати.

Частиною 2 ст. 3¹ Закону визначено вичерпний перелік виплат, які не враховуються під час обчислення розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру. Це доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, в нічний та надурочний час, за роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Отже, якщо працівникові встановлено доплати за роботу у важких і шкідливих та особливо важких й особливо шкідливих умовах праці, які виплачуються за результатами атестації робочих місць, доплату за використання дезінфікуючих засобів, за роботу у нічний час, підвищену оплату роботи в надурочний час, інші виплати, визначені абзацом другим ст. 3¹  Закону, то вони мають виплачуватися понад розмір мінімальної заробітної плати (3200 грн).

Виплати, які не перелічені ч. 2 ст. 3¹ Закону, мають враховуватися в мінімальній заробітній платі.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Якщо розмір заробітної плати у зв’язку з періодичністю виплати и складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плат

Згідно з ч. 5 ст. 3¹ Закону в разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також у разі невиконання працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

За статтею 34 КЗпП простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, потрібних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Тобто впродовж цього періоду працівник не виконує трудових обов’язків.

Гарантії працівникам на час простою визначені ст. 113 КЗпП, згідно із якими час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку, не нижчого від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Час простою з вини працівника не оплачується.

Законодавством не передбачено проведення будь-яких доплат до названих вище гарантій працівникам за час простою.