25 червня в газеті Федерації профспілок України “Профспілкові вісті” №24-25 опублікована стаття Голови Профспілки Віталія Почтового.
***
Цьогоріч Профспілка працівників державних установ м. Києва відзначає 45 річчя від дня заснування. За свою історію Профспілка збудувала унікальну структуру, стала однією з найбільших та найпотужніших столичних профспілок, об’єднавши 427 профспілкових організацій та близько 30 тисяч членів, які працюють не тільки у вищих органах державного управління, а і у комунальних та комерційних організаціях, банках, готелях, страхових компаніях, учбових та спортивних закладах. І всі організації та спілчан об’єднує єдність думок та взаємна підтримка у досягненні спільної мети та забезпечення гарантій трудової людини,.
Саме в діях істинний дух Профспілки, і він проявився в складний час епідемії корона вірусу. Профспілкові організації з перших днів карантину, не чекаючи вказівок, прохань та настанов, почали діяти і перерахували більш ніж 2,5 млн грн на підтримку трудових колективів та закупівлю засобів індивідуального захисту.
Основою будь якої профспілкової організації є людина. Людина праці, гарантії якої і покликана захищати профспілка. А сила профспілки, її здатність відстоювати права своїх спілчан, залежить від лідерів організацій, активістів, здатних згуртувати колективи, особистим досвідом, талантом та енергією надати впевненість у завтрашньому дні.
Профспілка працівників державних установ міста Києва пишається тим, що в членських організаціях працюють люди, яких, без зайвої скромності, можна називати справжніми лідерами, будівничими профспілки, її основою та майбутнім. І власні здобутки, зокрема, звання кращої профспілки міста Києва у 2018 та 2019 роках, в представництві колективів, захисті прав окремих спілчан, вирішенні їх соціально-побутових, економічних та оздоровчих потреб, Профспілка пов’язує саме з такими людьми, які впродовж десятиліть стоять на першій лінії захисту людини праці, шанує їх досвід та слідує їх прикладу.
Такі особистості виступають своєрідною візитівкою своєї професії. Для цього достатньо лише вимовити їх прізвища. І це працює, висловлюючись сучасною мовою, найкращою рекламою. І серед них чільне місце посідає заступник голови Об’єднаного профспілкового комітету Апарату Верховної Ради України Василь Іванович Стадник – заслужений юрист України, кавалер орденів «Знак Пошани» та «За заслуги» III ступеня, нагороджений почесними грамотами та відзнаками Верховної Ради України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, численними профспілковими відзнаками. Маючи солідний досвід профспілкової роботи та життєву мудрість, він, впродовж 33 років очолював профспілкову організації, та продовжує займатись її розвитком і сьогодні.
Доля цієї людини унікальна ще й тому, що в його трудовій книжці лише один запис про місце роботи – а це більше 61 року діяльності в апараті Парламенту.
Тільки уявімо: адже на старті його стаєрської життєвої дистанції у глухому селі на Вінниччині не було видно золотоверхих київських куполів. Тут було інше: злиденне дитинство, обпалене війною, загибель батька на фронті, трудівниця матір, якій одній важкою працею довелося піднімати на ноги двох синів. Та, незважаючи на це, Василь як найстарший чоловік у родині встигав не лише допомагати мамі вести куце господарство та доглядати меншого братика, а й вчитися. Більш того, він – чи не єдиний у школі, хто «навчився» на золоту медаль. Проте так і не прийшов її отримувати, бо соромився, не маючи жодного пристойного одягу…
Далі – більше. Як справжнього героя майже все керівництво району проводжає юного Василя у столицю – вчитися на юриста. І на п’ять років його домівкою стає червоний корпус Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Але й тут життя робить «крутий поворот»: замість прогнозованого розподілу молодого спеціаліста до однієї з обласних прокуратур на нього чекає робота в Секретаріаті Верховної Ради Української РСР, яка, як виявиться, стане справою та сенсом усього його життя. У цих владних коридорах на печерських пагорбах він пройшов шлях від рядового референта до Заступника Керівника Апарату. І протягом усіх цих десятиліть кожен день був сповнений величезної напруги та відповідальності. За браком часу неможливо перелічити всі, без перебільшення, історичні питання, до вирішення яких був безпосередньо причетний герой нашої оповіді. Назвемо лише найбільш резонансні – подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, становлення незалежної Української держави, підготовка і прийняття її Основного Закону – Конституції України.
Життя безперервно випробовувало ділові, а найголовніше – людські якості Василя Івановича, ніби готуючи його до виконання чи не найголовнішої місії – відстоювання трудових та соціальних прав працюючої людини.
Мабуть, саме через наявність такого «таланту» трудовий колектив Апарату і обрав Василя Івановича головою свого профкому. За 33 роки, які Стадник очолював профорганізацію Апарату та був членом Президії Київського міського комітету працівників державних установ, було зроблено велику кількість добрих справ, спрямованих на захист виробничих, трудових і соціальних прав та гарантій працівників рідного колективу Апарату у відносинах з адміністрацією, іншими органами влади, громадськими організаціями, судами. І насамперед – укладено один з перших серед вітчизняних державних установ Колективний договір, який було визнано одним з найкращих у галузі. Очолювана Василем Стадником профспілкова організація Апарату не раз визнавалася кращою серед інших «первинок» Профспілки працівників державних установ Києва.
Працюючи всі ці роки на профспілковій ниві, Василь Іванович виявив себе не лише як справжній лідер, а й як талановитий і далекоглядний наставник. Він зумів сформувати навколо себе справжню команду, у якій досвід та розважливість одних її членів доповнювалася енергією і запалом молодого покоління державних службовців. Власним досвідом, незламним характером та виваженою позицією у вирішенні складних питань, Василь Стадник виховав плеяду молодих активних профспілковців, та, передавши в їх руки керівництво профорганізацією, лишився взірцем та орієнтиром для наступників. Незважаючи на роки, він залишається у профспілковій команді київських держслужбовців, щедро передаючи свій досвід і практичні навички ведення роботи колегам і однодумцям. Знаковою особливістю його характеру і секретом робочого довголіття також є те, що, на відміну від багатьох його ровесників, які досягли поважного віку, він не втратив інтересу до активної діяльності, не намагається пристосуватися до суспільних змін, а живе сьогоденням з усіма його проблемами і викликами.
Нинішній склад профкому Апарату на чолі з його головою Андрієм Москаленком продовжує ті славні традиції, започатковані Василем Івановичем, використовуючи при цьому новітні тенденції у розвитку вітчизняного і світового профспілкового руху.
Вшановуючи досягнення та особистий внесок у розвиток Профспілки саме Василю Івановичу Стаднику – першому з багатотисячного профспілкового активу – за доручення Президії міськкому було вручено найвищу нагороду Профспілки – відзнаку «Знак Пошани». І це символічно. Адже сьогодні, коли наша країна, знаходячись на зламі історичних епох, переживає чи не найскладніший період свого існування, сама присутність Василя Стадника у профспілкових лавах набуває особливої ваги, уособлюючи зв’язок часів та являючи приклад справжнього служіння Українській державі та трудовому колективу.
Голова Профспілки працівників
державних установ м. Києва,
член Ради Федерації профспілок України Віталій Почтовий